Халеп’янська гімназія

Анотація досвіду

Тема досвіду: Патріотичне виховання школяра, як громадянина України

Адреса: Київська область, с. Халеп’я, Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Актуальність: змісту обраної теми визначається тим, що вчитель ставить і вирішує питання про виховання достойного громадянина України, справжнього і вірного її патріота, який в будь-якій ситуації буде вірним її захисником.

Технологія діяльності полягає в тому, що подані методичні рекомендації основані на вихованні у школярів патріотизму та любові до своєї країни.

Позитивність досвіду в тому, що учні повинні знати історичне минуле України і усвідомлювати, що вони є невід’ємна частина українського народу, і повинні бути гідними громадянами, захисниками своєї землі де народились і по якій ходять.

Нумо хлопці-запорожці

На сцені — інтер'єр козацького коша. З піснею «За світ встали козаченьки» виходять одягнуті в козацький одяг учасники. Виходить хлопець з вузликом, палицею, назустріч — «ворожка».

Сценка «Новобранець»

Ворожка. Куди йдеш, хлопче?

Хлопець. Та й сам не знаю. Іду кращої долі шукати.

Ворожка. Давай поворожу, всю правду скажу. Давай руку!

Буде тобі, козаченьку,

Аж три доріженьки вкупі:

Перша — в Рим, друга — в Крим,

А третя — на Запоріжжя.

Щасти козакові, Боже!

Хлопець. Піду, мабуть, на Запоріжжя. (До отамана).— Пане отамане, прийміть до гурту! (Низько вклоняється, знявши шапку).

Отаман. — Хреститися вмієш?

Хлопець. — Умію.

Отаман. — «Отче наш» знаєш?

Хлопець. — Знаю.

Отаман». — Шаблю в руках тримати вмієш?

Хлопець. — Умію.

Отаман. — Закони козацькі сповняти будеш?

Хлопець. — Буду.

Перший козак. — А гопака танцювати вмієш?

Хлопець. — Авжеж.

Другий козак. — То затанцюй. (Хлопець танцює гопака).

Перший ведучий. Усе життя покладали запорожці на те, щоб боронити своїх людей від нападів татар, від сваволі польських панів, і дбали лише про те, щоб у цій боротьбі зажити слави лицарської. Про особисту користь не йшлося. Свято боронили козаки свою віру православну. Бувало, що запорожців запрошували на допомогу й сусіди. Козаки охоче допомагали побратимам-християнам у боротьбі зі спільним ворогом.

Козаки виконують пісню «Ой на горі та женці жнуть».

Другий ведучий. Коли не було походів, запорожці розважалися, вправлялися в бойовому мистецтві, їзді верхи, риболовлі, полюванні, співали й ніколи не журились.

Перший ведучий. Часто матері, кохані, дружини просили не покидати їх, але коли виникала необхідність йти в похід на ворога, то самі виряджали дітей, коханих, чоловіків на Запоріжжя.

Сценка «Проводи на Запоріжжя»

Козак.

...Загадано та заповідано
Усім козаченькам та у військо йти:

У кого є коні — годувати,

У кого нема — купувати,

У кого є син — висилати,

А в кого нема — наймати.

Жила вдова край села,

Та не мала ні одного сина,

Тільки мала одну дочку Катериночку,

Та й ту у військо виряджала,

А,виряджаючи, научала:

Виходять «мати» й «дочка».

Мати.

— Дочко моя, Катериночко!

Як будеш у похід йти,

То не поспішай поперед війська
І не зоставайся позаду війська.

Ти держись війська середнього,

А козаченька — сердешного.

Другий ведучий. Славно бились козаки з ворогами! Про їхні подвиги

складені пісні, думи, їхні імена і досі пам’ятає народ.

Отаман. А чи пам’ятає? (До залу).

Діалог із залом

Отаман. Нумо, назвіть, нащадки козацькі, які славні імена козацькі ви
знаєте? (Глядачі називають).

Перший ведучий. Іноді бувало так, що козаки перемагали не силою, а
хитрістю.

Перший козак. Ось я розкажу, як козаки Азов брали.

...Ще як був Азов турецьким містом, там стояло багато війська. От козаки схотіли взяти його.

Отаман і каже:

• Знаєте, братчики, що? Силою, може, і не візьмемо, бо кріпость велика, а хитрощами візьмемо скоріше.

Поробили козаки вози, поклали рушниці, понаряджалися собі чумаками, а отаман купцем — і поїхали Як стали вже під’їжджати до Азова, взяли тоді поховали у вози по сім, по десять козаків, повшивали вози шкурами і гайда.

В’їхали перед заходом сонця в Азов і поставали вздовж вулиць. От найбагатший купець турецький і виходить.

• Що, — каже, — братчики, продаєте у возах?
• Продаємо, — кажуть, — товар дорогий: і куниці, і лисиці, і чорнії соболі.
• Ну, — каже, — підождіть до ранку. Я увесь товар закуплю сам.
• Добре, — кажуть.

Полягали турки спати. Як повилазили тоді козаки з возів, як метнулися по

місту — так і пішло воно димом.

Турки кинулися гасити — коли тут козаки з рушницями. Давай турки тікать!

До сходу сонця орда втекла в Туреччину, а козакам дісталося місто і все добро.

Другий козак. Кошовий Сірко, як відомо, був великим характерником! Було, хто б не задумав з ним воювати, а він уже й знає: зараз військо збирає, списи точить. Недарма турки прозвали його шайтаном.

Запорожці нікого не боялися, поки ними керував Сірко. Його ніяка сила не могла перемогти.

До Сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать — третю частину з усього. Як став Сірко кошовим, зараз же і зладнався з королем польським..

• Ну, — каже, — хоч битися, хоч миритися, а третьої частини панам давать не будемо!
• Як знаєш, — каже король. — То діється не по-моєму приказу.

Зібрав Сірко запорожців і п’ятнадцять тисяч турків та й погнав ляхів з

України. Догнав до Случі й каже:

• Оце, ляше, по Случ твоє, а це — наше.

Другий ведучий. Мудрими й дотепними були запорожці, швидкими на витівки й жарти.

Козак. їхала колись через Україну цариця Катерина та й завернула до запорожців.

• От, — каже, — посміюся над ними. Вибрала десятеро найвусатіших козаків, посадила за стіл і наказала:
• Дайте їм сметани!

Поклали перед ними дві миски зі сметаною. Запорожці переморгнулися — та й каже один з них:

• Вели нам, царице, спершу подати меду.
• Добре, — відповіла. — Подайте їм миску меду.

Подали. Виїли козаки той мед, понамазували ним вуса, позакручували їх за вуха і нумо сьорбати сметану. Наїлись — і вуса в сметану не вмочили.

Перший ведучий. І жартівники великі були серед козацтва. Так, жартуючи, і прізвиська давали один одному.

Сценка «Козацькі бувальщини»

Перший «козак». Ну й брехун же цей Степан!

Другий «козак». Чого це раптом?

Перший «козак». Учора ввечері я розказав йому, що рогатого зайця бачив, а сьогодні він бреше, буцімто вранці його спіймав!..

Другий ведучий. Ось і дали цьому козакові прізвисько Скоробреха.

Третій «козак». На Дніпрі вчора два козаки рибу ловили. Просиділи весь вечір і нічого не впіймали. З досади вони добре випили й вирішили переправитись на інший бік. Гребли всю ніч. Коли розвиднілось, один з них каже:

• Ех, Миколо, шкода, що ми вчора човна забули відв’язати.

Четвертий «козак». ...Ідуть уночі три козаки і розмовляють.

• Диви, — каже один, — а місяць трикутний!
• Та ні! — заперечує інший, — він чотирикутний!
• А ви про який, — запитує третій, — про той, що праворуч, чи про той, що ліворуч?

П’ятий «козак». ...Іду через міст, бачу: козак стоїть, хліб жує і дивиться у воду. Підійшов до нього, запитую:

• Що робиш?
• м хліб з рибою...
• А риба ж де?
• Та у воді.

Перший ведучий. Справді, швидкі козаки на жарти й вигадки.

Отаман. Та й на подвиги були готові. Славно билися з турками, поляками, на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким прогнали поляків аж до Львова. Оточивши фортецю Збараж, взяли в облогу велике польське військо.

Полковник Іван Богун та Данило Нечай знамениті своєю відвагою. Відомі також звитяжні перемоги полковника Максима Кривоноса під Почаєвом, Вишнівцем, Кременцем. Народ пам’ятає відчайдушного отамана, великого патріота нашої землі Івана Сірка.

Козак. Не вмирає наша слава. Про нас пам’ятають і досі, а може, дещо про нас і знають достеменно.

Отаман. Ану, славні нащадки козацькі, хто скаже?

1. Чому Січ назвали Запорозькою? (Бо вона знаходилась за дніпровськими порогами).
2. Чому козацький пояс був таким довгим? (Він підтримував прес, бо козакові треба було тренуватися в бойовому мистецтві, сідати на коня, за поясом козак тримав люльку, прикріпляв до нього порохівницю тощо).
3. Якого неписаного правила дотримували козаки під час бою? (Сам погибай, а товариша виручай).

Перший ведучий. Другий ведучий.

Хай, добрі люди, Козацькому роду нема переводу,

Вам щастя буде. Онуки онуків ведуть;

Хай буде доля Могили стоять —

На все роздолля! Імена височать,

А до того — І квітне знаменами путь.

Літ премного

На любов і згоду.

Хай не буде переводу козацькому роду!

“Ні, не згине Україна”

(Усний журнал, присвячений роковинам незалежності України)

На стінах зали - великі аркуші паперу із словами:

Любіть Україну, як сонце, любіть

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов'їну.

В.Сосюра.

Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

М. Рильський.

На окремих плакатах - зображення прапора і малого Герба України, слова Гімну.

Символічні сторінки журналу:

Моя земля - це незалежна Україна.

Державні символи України.

Народні символи України.

Україно, Україно, славний край козачий!

Ми діти твої, Україно.

Сторінка перша

Ведучий.

Сьогоднішній випуск усного журналу присвячений черговим роковинам незалежності України. Наша Верховна Рада 24 серпня 1991 року урочисто проголосила Акт незалежності України та створення самостійної держави - України. Цей історичний документ виражає волю українського народу, його право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, і продовжував тисячолітню традицію державотворення на Україні, стверджуючи, що територія України є неподільною, що на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України.

Ведуча.

Наш народ ішов до цього свята через утиски, в'язниці і сибіри, ішов довго, упродовж усієї історії від часів Київської Русі до наших днів. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність. Найтяжчим гріхом українців

вважалося - любити свою землю.

Читець.

Народе мій, коли тобі проститься

Крик предсмертний і тяжка сльоза

Розстріляних, замучених, забитих

По соловках, сибірах, магаданах.

Державо напівсонця, напівтьми,

Ти крутишся у гадину, відколи

Тобою неспокутний трусить гріх

І докори сумління дух потворять.

Благословляю твою сваволю,

Дорого долі, дорого болю.

На всерозхресті люті і жаху,

На всепрозрінні смертного скрику

Дай, Україно, гордого шляху,

Дай, Україно, гордого лику.

Ведучий.

Україна – одна з найбільших європейських держав. Її площа 604 тисячі квадратних кілометрів. На її території проживає понад 110 національностей. Чисельність населення України становить 52 мільйони чоловік.

Ведуча.

Ми пам'ятаємо, що наше рідне слово було втоптане в землю, його висміював і забував зденаціоналізований обиватель. В умовах незалежності нашої держави мова, хоч не без труднощів, поступово займає гідне місце в суспільстві.

Читець.

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня –

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

В поті людськім намокнути,

З кров'ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм.

Учень.

У Декларації про державний суверенітет України зазначається, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій. Водночас право на національно-культурний розвиток гарантується представникам усіх національностей, які проживають на території нашої держави.

Учениця.

Україна... В одному цьому слові і для нас і навіть для чужинців бринить музика смутку і жалю... Україна - країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений високими степовими могилами, руїнами та прекрасними, безіменними, невідомо коли і ким складеними піснями...

(Ансамбль виконує українську народну пісню «Стоїть гора високая...» )

Читець.

Україно! Ти для мене диво.

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Учень.

Тяжко згадувати, але навіть Шевченка ми могли читати тільки такого, якого нам підносила імперсько-тоталітарна цензура, що перетворила поета-пророка у кровожерного революціонера. Сьогодні наш національний геній розкривається нам сповна і кожним своїм словом будить, вчить, застерігає.

(Читець декламує вірш Шевченка “Мені однаково...")

Голос із мікрофона.

Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і була розіп'ята на хресті історії, але свята.

Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя.

Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: "Не вмирає душа наша, не вмирає воля".

Україна – це наша доля, яку, як і матір, не вибирають.

(Звучить пісня “Молитва". Слова О.Кониського, музика М. Лисенка.)

Сторінка друга

Ведучий.

Вистраждавши, виборовши собі волю, Україна має тепер свої державні символи: герб, прапор і гімн, які уособлюють її історію, її сутність.

Учень .

В основу сучасного герба нашої держави покладено стародавній золотий тризуб на синьому тлі. В історичній літературі тризуб зустрічається як: знак державності, християнська церковна емблема, геометричний орнамент, трисвічник, схематичне зображення лука із стрілою, символ блискавиці, влади над трьома світами, емблема, літера. Вчені дійшли висновку, що поява тризуба на Україні пов'язана з дохристиянським культом Сонця – Вогню. Він графічно передавав силу – синівське начало.

Учениця.

Тризуб зображають золотим або жовтим на синьому тлі. Жовто-золотий – це колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе життя. Традиція поєднання жовтого і блакитного має на наших землях глибоке історичне коріння.

Це поєднання ми бачимо на багатьох гербах козацької старшини, на козацьких прапорах і відзнаках. Так, гетьман Данило Апостол мав відзнаку у вигляді щита, голубе поле якого прикрашали золоті зірки. Герб Богунів теж мав подібний вигляд: щит, на голубому полі якого зображені золота підкова і золотий кавалерський хрест. Тризуб протягом кількох століть був поширений у всіх князівствах Київської Русі. Під час археологічних розкопок цей символ зустрічали на цеглі і каменях церков, замків, палаців, на зброї, посуді, перснях.

Тризуб був символом влади за часів князювання Володимира Великого. Через багато століть боротьби і гніту після проголошення акту Соборності України 22 січня 1919 року державним Гербом став золотий тризуб на синьому тлі.

Учень.

Нині національний прапор України має

синій і жовтий кольори. Жовтий - це колір пшеничної ниви, хліба, зерна, золотого сонця, без якого не дозрів би хліб; синій - колір чистого мирного неба. Отож, наш стяг ніби пшениця у степах під голубим склепінням неба. Він втілює віковічне прагнення до миру, праці, краси та багатство рідної землі. Синьо-жовте знамено не майоріло над Україною 73 роки від часу Української Народної Республіки.

Читець.

Україно, земле рідна,

Земле сонячна і хлібна,

Ти навік у нас одна.

Ти, як мати, найрідніша,

Ти з дитинства наймиліша,

Ти і взимку найтепліша –

Наша отча сторона.

Учениця.

В основу сучасного державного Гімну покладено мелодію пісні композитора М.Вербицького (XIX ст.) "Ще не вмерла Україна". Спочатку це був вірш Чубинського, покладений на музику сербської пісні. Його сприймали як інтернаціональний гімн. Він звучав по всій Україні. У 1864 році гімн Чубинського було виконано на відкритті українського театру в концертному залі Народного дому у Львові. А з весни 1918 року вже лунав гімн Української Народної Республіки на мелодію Вербицького. З'явилися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гімну: це - "Заповіт" (музика Г.Гладкого на слова Т.Шевченка), "Вічний революціонер", або "Гімн" на слова І.Франка, але саме пісня Чубинського-Вербицького змогла об'єднати навколо себе патріотів, одержимих єдиною метою - побудови соборної незалежної України.

(Звучить національний Гімн України “Ще не вмерла Україна".)

Сторінка третя

Ведуча.

Мені над оце більш нічого не треба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив'яне небо

І сиза роса на траві при шляхах...

Таке все тут миле, доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село...

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини, і мамині очі,

І доля - з лелечого наче крила...

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й жила.

(Лунає пісня українських січових стрільців "Будь, Україно".)

Ведучий.

У кожного народу є свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, барвінок - невіддільні атрибути українського народу. Верба - символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча. З давніх-давен в Україні вербу вважали святим деревом. Калина - дерево українського роду. Вона пов'язується з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущості роду. Ось тому на весільних дівочих і навіть парубочих сорочках, на рушниках вишивалися кетяги калини.

(Ансамбль виконує пісню “Червона калина".)

Читець.

Говорила мати: "Не забудься, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Бо вогненні грона - наша кров червона.

Зоряна калина - і краса, і врода

Нашої країни, нашого народу."

Пам'ятаєш, сину, що казала мати:

"Посади калину в себе біля хати".

Учень.

Калина - це й символ кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена, в білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, нею лікуються. Народ склав про калину багато легенд, пісень.

Учениця.

Улюбленою декоративною рослиною українців був барвінок. Листя барвінку залишається зеленим і морозної зими і спекотного літа. Нерідко називають його ще "зеленко". Вважалося, що хто посадить у себе на подвір'ї барвінок, той обов'язково дочекається щастя. У барвінкові прихована

могутня цілюща сила, яка перемагає тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.

Учень.

У народі говорилося: "Дім без рушників, як сім'я без дітей". Рушники старовинні – обереги дому. Вони супроводжували людину від народження і до смерті. На рушниках люди записували свою долю. Вишивали рушники різними способами і кольорами.

Рушники були своєрідною візиткою оселі, а відтак і господині та її дочок. У кожний рушник, як і у вишивану сорочку, вкладалося багато дівочих мрій про одруження, щасливе сімейне життя. Рушник пройшов крізь віки. Його образ відтворено в народних піснях, прислів'ях, загадках, легендах, у творах письменників. Рушник і нині символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей, до народу. Хай символ рушника завжди буде з вами, хай на ваших життєвих дорогах - рушниках будуть тільки світлі, радісні кольори і не буде чорних - журби і печалі.

Учениця.

Отож не дивно, що найкращою з-поміж Малишкових пісень, яким судилося довге життя, стала "Пісня про рушник". Ми сприймаємо цю пісню як символ материнської любові.

(Ансамбль виконує “Пісню про рушник". Слова А.Малишка, музика П.Майбороди.)

Сторінка четверта

(Звучить козацький марш.)

Читець.

Де Дніпро наш котить хвилі,

Рве стрімкі пороги,

Там країна, вся зелена,

Славний край розлогий:

Там козацтво виростало,

Слави, волі добувало,

Україно, Україно,

Славний край козачий!

Ведучий.

У боротьбі за незалежність України ми передовсім зобов'язані українському козацтву. Очолювали його відомі українські гетьмани і старшини. Сьогодні відроджується козацька слава, дух

лицарства у генах українського народу.

Читець.

Одвіку жили у народі

Не фраза красива, не жест –

Але ідеали свободи

І честь України, і честь...

За них під козацькі клейноди

Йшли люди, і ліку їм несть.

В серцях – ідеали свободи

І честь України, і честь...

Учень.

Козак – це людина чесна і смілива.

Найдорожча йому – Батьківщина.

Козаки – це вільні люди!

Козаки – безстрашні люди!

Козаки – борці за волю,

За народну щасну долю!

Читець.

Славна Січ ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала і народ наш прославляла!

Лиха ж отчий край зазнав...

Людолов нас чатував, щоб позбавить дому.

Бранців до галер кували, ржею злоби пожирали...

Шляхта нас вогнем пекла, на тортури прирекла.

Цар Петро і Катерина зневажали наш народ.

Але наш народ боровся

І Хмельницький в нас знайшовся,

І Сірко, і Дорошенко,

Й Полуботок й Морозенко...

Рабства каламутну ніч переборювала Січ.

Козаків боялись зайди, бо була в них сила Правди!

Ведуча.

Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася.

Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів. Козацтво жило за високими законами честі. Навіть настромлені на польсько-шляхетських і петровсько-меншиковських палях, підвішені на турецьких залізних гаках за ребра козаки вмирали з іменем України на устах, яку ніжно називали ненькою. Для неї вони віддавали свою силу, звитягу, а часто й життя.

(Звучить пісня “О Україно, о рідна ненька".)

Сторінка п’ята

Читець.

У ріднім краю зелен гай шумить –

Я знати рад, про що він мріє-снить.

Я слухав, чув, як кожна деревина

Шуміла ніжне слова: Україна.

О Боже, дай повік любити край,

Де квітка, пташка і зелений гай,

Де кожна вірна тій землі дитина

Живе єдиним словом: Україна.

Ведучий.

Немає на світі кращого неба, ніж небо України, немає кращої землі, ніж наша Україна.

(Звучить пісня "Як же нам жити на рідній землі". Слова Ф. Тишка, музика Г. Татарченка).

Читець.

Настала переміна!

У цьому ж - ні найменшого гріха,

На Україні буде Україна,

А не чиясь окраїна глуха.

Це так природно! Так, здається, просто...

Шо генієм омріяне пророцтво

Урешті-решт усе-таки збулось!

Учениця читає вірш В. Сосюри Любіть Україну".

Ведучий.

Сьогодні ми ближче торкнулися історії, в якій корінь українського роду. Важко, дуже важко випростуватися, підніматися з колін, позбуватися рабської покори, але в сім'ях народів ми можемо знайти своє достойне місце тільки як вільний народ. Тож шануймо себе і свою гідність і шановані будемо іншими.

(Звучить пісня "Господи, помилуй нас". Слова і музика Т. Петриненка.)

Тема: Рід, родина, рідня

Мета: З’ясувати значення понять «рід», «родина», «рідня» Вчити учнів складати родовідне дерево; розвивати уміння будувати висловлювання. Виховувати шанобливе ставлення до рідних.

Обладнання: Таблиці «Мій родовід», слова пісні «Ой роду наш красний», «Родина»

І. Організаційна частина.

ІІ. Повторення вивченого.

- За допомогою яких органів ми чуємо?

- Для чого потрібні руки?

- Як називається кожний палець руки?

- Що треба робити, щоб бути здоровим?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Бесіда про сім’ю, рід, родину, родовід.

• У кожного з нас є найдорожчі рідні нам люди: тато, мама, братик, сестричка – це сім’я.

Сім’я мов сонечко, зігріває дитину з маленького від дня народження і до кінця днів. Сім’я – це гніздечко любові й тепла для кожного. У родині має панувати злагода, повага до близьких….

1. Робота з підручником с. 19.

• Кого зображено на малюнку?
• Як назвати їх одним словом.

У нашого Омелька

Невеличка сімейка

Тільки він, та вона

та старий, та стара

та дві дівки косаті,

та два парубки вусаті,

та дві Христі в намисті,

та дві ляльки в колисці.

• То велика чи маленька сімейка у дядька Омелька ?

1. Робота з підручником с. 22.

Рід – багато поколінь.

Родина – група людей або рідня, що складається з батьків, дітей, онуків, близьких родичів.

1. Послухайте пісню «Родина»

(Співає вчитель).

5. Бесіда про сімейні традиції.

- Розгляд сімейних фотографій, розповіді дітей про сімейні традиції.

- Які свята найулюбленіші у вашій сім’ї?

- Кого з рідних запрошуєте на свято?

- Що даруєте рідним?

Реліквія – це все, що переходить до дітей і онуків від батьків. Родинною реліквією були вишиванки, фотографії, намисто, національний одяг.

6. Робота з підручником с.21.

У давнину люди самі виготовляли одяг, посуд…, а тому були прялки, веретено, мисник, горщики, колиски-люльки. Вони переходили з одного покоління в інше.

• Читання оповідання дідова колиска.

7. Відгадування загадки:

Найрідніша, наймиліша

Всіх вона нас пестить, ніжить,

Завжди скрізь буває з нами.

Відгадайте, то це? (Мама)

Мати – гордість сім’ї, усього роду, його святиня.

• За що ви любите свою маму?
• Яку колискову вона співала вам?
• Які ніжні слова ви їй говорите?

IV. Закріплення вивченого.

• Робота в зошитах с. 12-13.
• Випишіть імена своїх рідних.
• Робота з прислів’ям:

«На сонці тепло, а біля матері добре».

«Дитина плаче – а матері боляче».

«Лише мати – вірна порада».

• Розгляд родовідного дерева.

V. Підсумок уроку.

«Бути хорошою людиною, принести щастя батькові й матері.»

Домашнє завдання.

Намалювати своє родовідне дерево.